ЗАВАНТАЖИТИ

ЦІКАВА ІНФОРМАЦІЯ

Екологічність

Відходи — цематеріали й предмети, від яких позбувається їхній власник за власним бажанням або на вимогу закону, що робить необхідним організацію їх збору, сортування, очищення, транспортування й обробки, складування й подальшу переробку або якесь інше використання, а також ліквідацію.

Екологія і полімерна упаковка

На цей момент у великім місті на одну людину в рік у середньому доводиться 250-300 кг твердих побутових відходів (ТПВ), а щорічний приріст становить близько 5 %, що приводить до швидкого росту сміттєвих звалищ, як дозволених (зареєстрованих), так і "диких" (незареєстрованних). У цей час на таких смітниках в Україні нагромадилося понад 38 мегатон ТПВ.
Сміттєзвалища приводять до значного погіршення навколишнього середовища: забрудненню повітря, ґрунту й ґрунтових вод метаном, диоксидом сірки, розчинниками, 2,3,7, тетрахлордибензо-1, 4-диоксаном (диоксин), інсектицидами, важкими металами у вигляді їх солей і іншими шкідливими речовинами. Смітники є причиною осідання ґрунту, непродуктивного використання земельних ділянок замість корисного відведення їх під садово-паркові посадки, житлове будівництво або суспільно-значимі спорудження і т.д. Смітники сприяють виникненню епідеміологічної небезпеки, пов'язаної з появою гризунів і переносу ними різних захворювань. У міру збільшення кількості відходів, смітники наступають і поступово займають "зелені" зони й приміські місця відпочинку. Це, у свою чергу, вимагає збільшення витрат на транспортування відходів і сприяє подальшому забрудненню територій вихлопними газами транспортних засобів.

Проблема охорони навколишнього середовища від зношеного й використаного пакування може бути вирішена двома шляхами — знищенням і утилізацією. Останя має на увазі її трансформацію в корисний продукт.
Основними способами знищенняТПВ, що включають зношене впакування, є поховання й спалювання.
Поховання ТПВ пов'язане з відведенням під сміттєзвалища значних земельних ділянок і відторгненням їх від корисного використання. В Україні приблизно 60 % ТПВ вивозяться на смітники, що займають більш 20 тис. га. Кожний такий смітник "з'їдає" від 6 до 50 га земельних угідь. Крім того, на смітники вивозиться найцінніша вторинна сировина (макулатура, пластмаси, скло, метали й ін.), яка може й повинна втягуватися в корисні виробничі цикли.
Спалюванню можна піддавати як тверді, так і рідкі відходи. Цей метод не є раціональним і економічним, тому що при спалюванні виділяються отруйні продукти окислення. При спалюванні відходів має місце швидке зношування установок (сміттєспалювальних печей), виділення шкідливих продуктів спалювання в атмосферу й повторне її забруднення, влучення токсичних солей важких металів у ґрунт і водне середовище, а значить і в організм людини. Установки для спалювання сміття, як правило, являють собою складні й дорогі спорудження, тому що вони повинні бути оснащені ефективними фільтрами й газовловлювачами.
Зазначені причини не дозволяють широко використовувати даний метод для знищення ТПВ, хоча в деяких випадках, наприклад, при неможливості поділу відходів він може виявитися єдиним способом знищення.

Форсованим способом знищення полімерних відходів з використаних упакувань може з'явитися їхня радіаційна обробка. Необхідний результат при цьому можна одержати, використовуючи гамма-випромінювання, нейтрони й бета-частинки, енергія яких у значній мірі перевищує енергію хімічних зв'язків макромолекул. При радіодиструктизації полімерів утворюються низькомолекулярні й олігомерні вільні радикали, які легко взаємодіють із киснем повітря, ініціюючи ланцюгові реакції фото- і термоокислювальної диструкції, що приводить до руйнування полімерів.
У результаті впливу на полімерну основу пакування різних факторів природного й техногенного характерів макромолекули розпадається на більш низькомолекулярні продукти, такі, як спирти, ефіри, кислоти й карбонільні з'єднання, які потім природно втагуються в природні й біологічні цикли кругообігу речовин, не наносячи шкоди навколишньому середовищу.
Відходи споживання й промислові відходи, придатні до подальшої переробки, називають вторинною полімерною сировиною, до них відносяться неопрацьовані вироби з полімерних і інших матеріалів, а також сумішевих композицій (композиційних матеріалів), що втратили свої споживчі властивості в результаті фізичного або морального зношування й призначені для переробки й використання в народнім господарстві.
При утилізації вторинної полімерної сировини з метою створення маловідходних технологій і зниження навантаження на навколишнє середовище особливу роль в організації збору ТПВ і їх сортування відіграє екологічне маркування. ЄС уживає значні зусилля по введенню уніфікованого екомаркування. Розв'язок про його присвоєння ухвалюється компетентними органами країн-членів ЄС на конкурсній основі.